Автор «Монастирів Закарпаття»… НЕ ЗНАЄ історії православної церкви краю?

З одного боку, це явище позитивне, адже автори публікують унікальний розповідний матеріал, який неможливо зустріти в архівних колекціях. З іншого — частенько друкована продукція не відповідає елементарним вимогам, характерним для історичних досліджень. У більшості випадків автори не використовують критичний метод історичного дослідження, що призводить до відвертих перекручень фактів та фальсифікацій.
Нещодавно у видавництві «Закарпаття» в Ужгороді побачила світ праця Івана Мільчевича, присвячена історії Домбоць-кого жіночого монастиря. На перших сторінках довідуємося, що видання започатковує серію «Монастирі Закарпаття — обереги духовності краю». Фінансуванням автор завдячує голові спостережної ради ВАТ «Закарпатінтерпорт» Федору Харуті. Обсяг брошури невеликий — близько 70 сторінок, з яких більше половини займають ілюстрації (художнє оформлення Миколи Дем’яна). Працю умовно можна розділити на дві частини. Перша присвячена історії монастиря, друга — монастирським святиням. Особливий інтерес викликають світлини, які відображають майже весь спектр чернечого життя в Домбоках.
Однак не можемо погодитися з думкою І.Мільчевича, що «історія Домбоківського монастиря поки що не потребує великооб-сяжного дослідження». Монастир у Домбоках у 1930-1940 роках відігравав головну роль в утвердженні православ’я на Мукачів-щині, будучи єдиною православною обителлю у цій частині Закарпаття, адже майже всі навколишні села були греко- католицькими.
Аналізуючи історіографію проблеми, автор лише перерахував декілька робіт, що присвячені діяльності монастиря в Домбоках. Однак йому, очевидно, не відома праця ієромонаха Сергія (Цьока), яка написана у 1960 році під час навчання у Московській духовній академії. Саме ця унікальна праця і послужила головним джерелом для написання другої частини книги В.Пагирі «Монастирі Закарпаття», про що письменник і сказав на 52-й сторінці. На нашу думку, названі автором праці і є єдиним джерелом, до яких він звертався під час написання роботи. Крім того, у кінці брошури відсутній список використаних джерел та літератури. Тоді постає питання: для чого вказувати, що книга є науково-популярним виданням? Можливо, треба писати «довідкове» або ж «туристичне»?
Не вдалося І.МІльчевичу досконало вивчити й біографії окремих історичних осіб, доля яких пов’язана з монастирем у Домбоках. Так, згадуючи про ієромонаха Иосифа (Попович), що створив для монастиря низку ікон, він помилково називає його мирське ім’я Йосиф, а не Іван. На 23-й сторінці зустрічаємо помилку, яка доводить, що автор абсолютно не орієнтується в історії православної церкви на Закарпатті. Зокрема там читаємо, що на Мараморош-Сиготському процесіу 1913-1914рокахбулозасуджено94 мешканця с.Іза. Це не відповідає дійсності. Крім православних вірників с.Іза, до суду було притягнуто жителів сіл Білки, Великі Лучки, Лип-ча, Осій, Теребля, Ясіня та ін.
Незрозуміло, з якою метою в кінці книги подано неповний список православних монастирів, котрий до того ж містить неправильні прізвища настоятелів та інші помилки. Наприклад, архімандрит Митрофан (Піймай) — має бути архімандрит Митрофан (Ши-мон), черниця Настасія (Вернадська) — має бути черниця Настасія (Вернадська), ігуменя Феодосія (Мартинець) — має бути ігуменя Феодосія (Марфинець), ігуменя Феодосія (Піп) — має бути ігуменя Феодосія (Поп), ігуменя Митродора (Піп) — має бути Митродора (Поп). Стосовно Свято-Архангело-Михайлівського монастиря в с.Грушово Тячівського району, то він є не жіночим, а чоловічим, і очолює його архімандрит Стратонік (Легач). Не потрібно було до списку включати Мукачівський кафедральний собор Ікони Почаївської Божої Матері, адже він не є монастирем. У свою чергу, в списку повинні бути: Свято-Миколаївський чоловічий монастир у с.Іза Хустського району, Свято-Стефанівський чоловічий монастир у с.Крайниково Хустського району та ще ціла низка інших . У зв’язку з цим географічну карту, що вміщена у кінці книги, потрібно докорінно доопрацювати.
Наприкінці хочеться подякувати спонсору видання пану Ф.Харугі, який зрозумів необхідність підтримки духовності в нашому краї. Так, у рамках проекту «Закарпаття — земля паломників» корисно було б нарешті видати духовні поезії покійного архімандрита Василія (Петьовки), які вже два роки знаходяться в електронному варіанті, книгу про ченця-цілителя архімандрита Йова (Кундря), праці про Драгів-ський та Грушівський православні монастирі.

0 0 голоса
Рейтинг статьи
Подписаться
Уведомить о
guest
0 комментариев
Межтекстовые Отзывы
Посмотреть все комментарии